Книга «"Я змішаю твою кров із вугіллям". Зрозуміти український Схід» Александр Михед

#хочузрозумітисхід #щосьнасувається

Тематика

Культурологія, публіцистика, художній репортаж.

Про книжку

Наприкінці 2016 року Олександр Михед вирушив у подорож шістьма містами Донецької та Луганської областей, досліджуючи тамтешнє життя, а також історії, заховані в архівах. Проте найважливіше для автора — почути голоси місцевих жителів. Розкопуючи пласти історії та нашарування міфів, письменник розповідає дивовижну історію Сходу, приборкати який намагалися британські й бельгійські інвестори, імперські та радянські правителі. Як одна з найстаріших черепах у світі пов’язана із заснуванням Донецька? Якою ціною дається кожна тонна видобутого вугілля? І які історії заховано у вільних степах Дикого поля?

Для кого книжка «Я змішаю твою кров з вугіллям»

Для широкого кола читачів, для всіх, хто хоче пізнати історію і сьогодення українського Сходу.

Чому цю книжку варто прочитати

Олександр Михед ділиться унікальними розмовами з відомими письменниками, митцями, істориками, які народилися на Сході: Сергієм Жаданом, Алевтиною Кахідзе, Ігорем Козловським, Романом Мініним, Володимиром Рафєєнком та Оленою Стяжкіною. Людьми, які від часу війни допомагають осмислювати жах нової повсякденності та зрозуміти багатоголосся українського Сходу.

Про автора

Олександр Михед — письменник, куратор мистецьких проектів, автор семи книжок. Вибрані есеї та фрагменти його творів перекладено десятьма мовами. Учасник літературних резиденцій у Фінляндії, Латвії, Ісландії, США та Франції. Головний сценарист мультиплікаційного серіалу «Книга-мандрівка. Україна» (2–5 сезони).

Інші книжки Олександра Михеда

• «Бачити, щоб бути побаченим: реаліті-шоу, реаліті-роман та революція онлайн» Олександр Михед, ArtHuss, 2017 рік
• «Транзишн» Олександр Михед, Vivat, 2017 рік
• «Мороки» Олександр Михед, Люта справа, 2016 рік
• «Астра» Олександр Михед, Видавництво Анетти Антоненко, 2015 рік
• «Понтиїзм» Олександр Михед, Видавництво Анетти Антоненко, 2014 рік

Відгуки

Ця книжка — калейдоскоп історій про людей і від людей, чиї легені щодня кам’ яніють від вугільного пилу, — картата суміш фактів, суджень і рефлексій про український Схід. Чи допоможе вона цей Схід зрозуміти? І так і ні. Щойно починає здаватися, що всі ці враження, наче шматочки пазла, поєднуються в цілісну картину, Михед із дивовижною легкістю розбиває на друзки те, що називає «ментальною мапою стереотипів». Ти раптом усвідомлюєш, що постала картина — хай яка цілісна — нагадує химерне постмодерністське полотно і що можуть минути роки, перш ніж удасться збагнути, що ж усе-таки на ній зображено. Несамовито потрібна в цей час книжка.

Макс Кідрук, письменник Такий нонфікшн ми звикли чекати лише в хорошому перекладі, а тут — на тобі! Український оригінал, що поглине тебе з головою і не дасть відірватися від деталей. Для мене ця книжка — Відкриття. Передусім дверей у Схід і дверей углиб. Углиб шахти чи вглиб душі «іншого», про якого ти раніше знав лише із чужих слів. Виникає бажання гуглити не знайомі досі населені пункти, імена історичних постатей, митців і назви їхніх творів (і не завжди знаходити, підсилюючи ефект містифікації). Книжка, після якої стаєш багатшим: інтелектуально й емпатійно.

Ірена Карпа, письменниця, співачка

Цитати з книжки

Про місцеві легенди

Як і в Добропіллі, в Бахмуті нам розповідають про буцімто затонулий корабель, повний золота. І про сотні тих, хто увірував у це і продовжує невпинні пошуки скарбів. Зрештою я збагнув, що відсутність власної історії чи виразної особливості міста підмінятиметься історією про корабель, вантажений золотом. І з точки зору сторітелінгу — така байка спрацьовує ідеально — знову втрачений рай, гачок наживи та неможливість перевірити фактаж.

Про вугілля як символ

У вугіллі мене найбільше захоплює те, що це насправді рештки давніх зниклих форм життя. Капсула часу, яку мають спалити. І що спалять після нас? Що лишимо ми наступним поколінням для спалення? Пластикові кришечки? Кладовища побутової техніки і нових смартфонів?

Про особливості архітектури Сходу України

Хай би де ви були на Сході, хай би яку будівлю бельгійців роздивлялися, ви точно зауважите одну прикмету: всі пізніші добудови до старих споруд ХІХ століття вже давно осипалися. Неважливо — радянські чи совково-українські. Ми все одно завжди будуємо «врємяночкі».